Змій-Горинич...

 Анатолій Михайленко

                        

             ПЄДИНОК

Тиша. Тільки чути як блукає липень

По дорогах і стежках в зеленій млі.

Раптом грім і блискавиця в чорнім небі, -

Хто там скаче на коні чи на мітлі?

Хто він, звідки цей непересічний Вершник,

Що з^,явився недоречно із-за хмар?

Олівець в одній руці, немов би піка,

В іншій – гордий смолоскип, а чи ліхтар.

А назустріч неказковий Змій - Горинич,

Неказковий, а тутешній, навіть свій.

Він шугає над землею і душєю,

Дихаючи жаром, ніби суховій.

В ньому бачиш щось і рідне, і знайоме,

Бо з тобою в щколі вищій вчився він,

Працювали у одній ви установі

І на свята перепили стільки вин.

Так, він свій і, навіть, ніби то колега,

Змій - спокусник, та ще й каже – ліпший друг.

Я таких в дорозі зустрічав багато –

І ти тільки попади до їхніх рук!

…І зійшлись вони удвох на ратнім полі,

І несхожі й схожі, наче близнюки:

Не впізнати, хто з них Вершник, хто Горинич –

Так їх обкатали доля і роки.

Як завжди, за поєдинком стежать ворон

Та арбітрів кілька з незалежних ЗМІ.

Хто в двобої цім не переможе, знаю,

Перемогу відсвяткує третій змій!

З книги віршів "Спроба втечі"

На світлині: картина Івана Марчука

Фото Анатолія Михайленко