четверг, 4 февраля 2021 г.

«Я – кривавих шляхів апостол...»

Евген Маланюк

 МОЛИТВА

Все  упованіє  моє 

На  Тебе,  мій  пресвітлий  раю… 

Т.  Шевченко 

 

Воркував  голубий  Іордан  за  її  плечима, 

Крильми  срібними  краяли  вічну  блакить  голуби, 

Її  звали  Марія. 

—  А  як  же  вгадать  твоє  ім'я, 

Що  його  десь  шепочуть  дрімучі  дніпровські  степи? 

 

Там  —  під  теплим  вітром  ніжно  рипіли  оливи, 

Кедри  широкошумні  кликали  в  холодок… 

…Чи  це  буде,  коли  молоком  забуяє  вишневий  садок, 

Чи  не  станеться  в  буряній  ночі  осінньої  зливи? 

 

Між  нарцисами  Назореї  —  біла  лілея  — 

Під  збанком  з  водою  хилила  смагляве  плече… 

—  В  басаманах  ріллі,  о  кривава  моя  Галілеє, 

Чорна  праця  землі  степовую  мадонну  пече! 

 

Між  зеленої  рути  —  блакитним  барвінком  встала, 

На  сорочці  —  не  заполоч,  то  —  закипіла  кров… 

Та  недаром,  недаром  гарматами  проорало 

Трудну  путь  прийдешнім  століттям  через  Дніпро! 

 

Та  недаром,  недаром  весь  степ  кістками  засіян, 

І  на  кожнім  хресті  придорожнім  розіп'ято  біль. 

Припонтійським  степам  породи  степового  Месію, 

Мадонно  Диких  Піль! 

 



Комментариев нет:

Отправить комментарий