Анатолій Михайленко
З книги «Спроба втечі»
СПРОБА ВТЕЧІ
Жовтіння осик в епіцентрі циклону,
Переспів і листя й дощу в унісон.
Тікаю з роботи, неначе з полону:
Який же козак полюбляє полон?!
Пробачте, редакторе, часу бракує,
І кінь застоявся, і друзі навкіл,
Я завтра зі двісті рядків накарбую
Та й вам покладу, як годиться, на
стіл.
Я все надолужу, нарешті, покаюсь,
Або красномовно лише промовчу.
А зараз, пробачте, тікаю, тікаю
Від вас, бо від себе я вже не втечу!
* * *
Я жив, не знаючи ні зла, ні ворогів,
І ось, нарешті, з ним і з ними
пострічався.
Побачив в дзеркалі, від сорому
спітнів,
Бо це я сам… і мій народ, яким
пишався.
Це мій народ, не там якийсь чужий, а
мій!
І я такий, що ворога в собі плекаю.
І рано вранці з ним вихожу на двобій,
І він мене – не я його перемагаю.
Вже кілька років чи віків ми на війні,
Воюєм всюди з усіма і між собою.
Ворожий настрій скрізь, і це болить
мені,
Та сам не взмозі залишити поле бою.
ПЄДИНОК
Тиша. Тільки чути як блукає липень
По дорогах і стежках в зеленій млі.
Раптом грім і блискавиця в чорнім
небі, -
Хто там скаче на коні чи на мітлі?
Хто він, звідки цей непересічний
Вершник,
Що з,явився
недоречно із-за хмар?
Олівець в одній руці, немов би піка,
В іншій – гордий смолоскип, а чи
ліхтар.
А назустріч неказковий Змій - Горинич,
Неказковий, а тутешній, навіть свій.
Він шугає над землею і душєю,
Дихаючи жаром, ніби суховій.
В ньому бачиш щось і рідне, і знайоме,
Бо з тобою в щколі вищій вчився він,
Працювали у одній ви установі
І на свята перепили стільки вин.
Так, він свій і, навіть, ніби - то
колега,
Змій - спокусник, та ще й каже –
ліпший друг.
Я таких в дорозі зустрічав багато –
І ти тільки попади до їхніх рук!
…І зійшлись вони удвох на ратнім полі,
І несхожі й схожі, наче близнюки:
Не впізнати, хто з них Вершник, хто
Горинич –
Так їх обкатали доля і роки.
Як завжди, за поєдинком стежать ворон
Та арбітрів кілька з незалежних ЗМІ.
Хто в двобої цім не переможе, знаю,
Перемогу відсвяткує третій змій!
