Евген Маланюк
МОЛИТВА
Все
упованіє моє
На
Тебе, мій пресвітлий
раю…
Т.
Шевченко
Воркував
голубий Іордан за
її плечима,
Крильми
срібними краяли вічну
блакить голуби,
Її
звали Марія.
—
А як же
вгадать твоє ім'я,
Що
його десь шепочуть
дрімучі дніпровські степи?
Там
— під теплим
вітром ніжно рипіли
оливи,
Кедри
широкошумні кликали в
холодок…
…Чи
це буде, коли
молоком забуяє вишневий
садок,
Чи
не станеться в
буряній ночі осінньої
зливи?
Між
нарцисами Назореї —
біла лілея —
Під
збанком з водою
хилила смагляве плече…
—
В басаманах ріллі,
о кривава моя
Галілеє,
Чорна
праця землі степовую
мадонну пече!
Між
зеленої рути —
блакитним барвінком встала,
На сорочці
— не заполоч,
то — закипіла
кров…
Та
недаром, недаром гарматами
проорало
Трудну
путь прийдешнім століттям
через Дніпро!
Та
недаром, недаром весь
степ кістками засіян,
І
на кожнім хресті
придорожнім розіп'ято біль.
Припонтійським
степам породи степового
Месію,
Мадонно
Диких Піль!
