* * *
Я жив, не знаючи ні зла, ні
ворогів,
І ось, нарешті, з ним і з ними
пострічався.
Побачив в дзеркалі, від сорому
спітнів,
Бо це я сам… і мій народ, яким
пишався.
Це мій народ, не там якийсь
чужий, а мій!
І я такий, що ворога в собі
плекаю.
І рано вранці з ним вихожу на
двобій,
І він мене – не я його
перемагаю.
Вже кілька років чи віків ми на
війні,
Воюєм всюди з усіма і між
собою.
Ворожий настрій скрізь, і це
болить мені,
Та я не взмозі залишити поле
бою...
