воскресенье, 24 апреля 2016 г.

Час сподiвань, якi не збулися

                    АНАТОЛIЙ МИХАЙЛЕНКО

                                Час сподiвань, якi не збулися

( Початок на стр. вiд 20.04.16 р)
                                                   
                                                             - 2 -

                                                               


    
В кафе «Театральне» як завжди о цю годину було багатолюдно. За обіднім столом в кутку просторої зали молодий шатен з волошковими очима, скоріше всього, студент, із завидним апетитом поглинав порцію битків з картопляним пюре. Коли в тарілці залишилася трохи картоплі, а від другого битка - менше половини, парубок озирнувся на всі боки і,переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає, ледве помітним рухом руки зловив муху, що барражіровала над його столом. Злегка помасажувавши комаху в долоні, непомітно поклав її на залишки пюре. Критично оцінивши створений ним натюрморт і, ймовірно, залишившись їм невдоволеним, зловив другу дрозофілу і зробив з нею те ж саме, що і з першою.
   Посидівши нерухомо ще кілька довгих секнд, збираючись з духом, він узяв тарілку з недоїденим блюдом і мухами в нім і попрямував до каси, дорогою виголошуючи, чи то з обуренням, чи то із здивуванням: «Що ж це ви нас мухами годуєте!?». Ті, що вже узяли обід і розрахувалися за нього, в нерішучості зупинялися посеред залу, з відразою поглядаючи то на молоду людину, то на свій піднос з тарілками, вишукуючи в них огидних жирних дрозофіл.
    Першою схаменулася касир, угодована жінка, що молодиться, з рудою копицею волосся на голові, кокетливо пов'язаній білою хусткою. Вона обернулася всім своїм огрядним тілом у бік молодої нахаби, що наближалася до неї, і несподівано високим голосом крикнула:  
     - Що ви грубіяните, чоловиче! Які мухи можуть бути в наших котлетах!?
     - А це що!? відповів, не розгубившись, студент, показуючи то на тарілку в лівій руці, то на комах, що літають залом. Дехто з тих, що зайняли чергу, почали потихеньку покидати кафе. Але прушник спокою не угамовувався і вимагав сатисфакції, тобто нової порції битків. Про його намір вже здогадалася бригадир зміни, молода симпатична брюнетка. Вона швидкими кроками попрямувала до нього, кажучи на ходу: «Нічого страшного, зараз ми всі уладнаємо!». І, посміхаючись, повела його під руку до роздаточної лінії, де йому вже приготували нове блюдо, щедро присмачивши його розтоплени вершковим маслом.
   Студент, якого друзі називали просто Боб, незворушно узяв нову порцію битків, повернувся  до свого столу і з'їв її, ні на кого не звертає уваги. Запивши обід компотом зі свіжих фруктів, він вийшов з кафе на залиту сонцем вулицю. Відчуваючи легке розкаяння за комедію, розіграну ним в кафе, йому все ж був приємно відчуття задоволеного голоду. Бо він давно вже не їв так ситно, як це удалося йому сьогодні.


(Далi буде)