Спроба втечі...

Анатолій Михайленко

З книги «Спроба втечі»

      

       СПРОБА ВТЕЧІ

Жовтіння осик в епіцентрі циклону,

Переспів і листя й дощу в унісон.

Тікаю з роботи, неначе з полону:

Який же козак полюбляє полон?!

Пробачте, редакторе, часу бракує,

І кінь застоявся, і друзі навкіл,

Я завтра зі двісті рядків накарбую

Та й вам покладу, як годиться, на стіл.

Я все надолужу, нарешті, покаюсь,

Або красномовно лише промовчу.

А зараз, пробачте, тікаю, тікаю

Від вас, бо від себе я вже не втечу!

    *  * *

Я жив, не знаючи ні зла, ні ворогів,

І ось, нарешті, з ним і з ними пострічався.

Побачив в дзеркалі, від сорому спітнів,

Бо це я сам… і мій народ, яким пишався.

Це мій народ, не там якийсь чужий, а мій!

І я такий, що ворога в собі плекаю.

І рано вранці з ним вихожу на двобій,

І він мене – не я його перемагаю.

Вже кілька років чи віків ми на війні,

Воюєм всюди з усіма і між собою.

Ворожий настрій скрізь, і це болить мені,

Та сам не взмозі залишити поле бою.

 На світлинах: вверху - Діва Мрія покровительниця міста Кам,янця-Подільского; внизу - одна з філософських картин видатного українського маляра Івана Марчука, виставка робіт якого нещодавно відбулася в Одесі
Фото А. Михайленка